Про Юнаківську сільську раду

        Центр громади – село Юнаківка, засноване в 1685 році  вихідцями з  Волині, що оселялися недалеко від городища, на землях судді Сумського полку Семена Андрійовича Юнока. Від його прізвища і походить назва слобод. Під час шведської навали в 1708-1709 роках сюди пересилилися  частина жителів Ромен. За короткий час невеличка слобода перетворилась на значний населений пункт. Спочатку Юнаківка входила до складу  Сумської сотні Сумського полку, а потім ( з 1780 ) до Сумського повіту Харківського намісництва. З 1796 року – волосний центр Сумського повіту Слобідсько-Української, а з 1835 р. Харківської губернії.

         Переселенці відразу потрапляли і в феодальну залежність .Сотник С.Юнок,  який у 1684 році  володів угіддями  по річці Локні і в різних  урочищах ,швидко прибрав до своїх рук також  довколишні незаймані землі. Юнаківка була одним із  головних центрів повіту. Тут щонеділі відбувалися базари , 4 рази на рік – ярмарки.

         У 1793 році почалося будівництво  церкви Різдва Пресвятої Богородиці.

        10 листопада 2004 року на ХІУ сесії двадцять четвертого скликання Сумської районної ради було затверджено  герб і прапор Сумського району, на яких зображено цю церкву.

         За князів Голіциних в ХІХ столітті    в  селі були відкриті перші школи. В 1979 році була побудована нова школа  з проектною потужністю 600 учнів.

         За час існування школи з її стін  вийшли  лікар, доктор медичних наук В.О.Бєльський, винахідник В.Я. Плющенко, поет І.Д. Калініченко, генерали армії .В.О.Конопленко, Г.М. Лишенко, заслужений тренер України з легкої атлетики О.І.Швець, диригент Г.А. Кияницький,  артист Московського театру ім. Станіславського та Немировича-Данченка  П.П. Патяка, заслужений артист  України, співак Л.Г.Матвієнко.

           З 1869 року в списках населених територій Російської Імперії Харківської губернії значиться Кияниця, при річці Олешні, число дворів – 14, число мешканців чоловічої статі – 78, жіночої статі – 79.

         На ці й же річці Олешні, у 23 верстах від м. Суми, мається  хутір Кияниця, а при ньому помістя «Кияницьке», Лещинської Марії Матвіївни, що дісталось їй по заповіту Івана Герасимовича Харитоненка , коли вона одружилась з Миколою Йосиповичем Лещинським.

       При помісті з 1866 року працював цукровий завод, що виробляв цукор та чорну патоку на суму 900 тис. крб. та 800 робітників. Крім того працював цегельний завод, що виготовляв цегли на 13 тис. крб. На заводі було електричне освітлення - перше в Сумському районі.

        На 30 кілометрі автомагістралі Суми –Курськ, над гладдю ставка відкривається ландшафтний парк, закладений у другій половині Х1Х століття на основі дубового пралісу. У центрі великої поляни стоїть двоповерховий будинок Марії Матвіївни та Миколи Йосиповича Лещинських. Палац має чотири поверхи, з яких два підземні, а два – надземні.

Проект палацу, імовірно, створений тим же французьким архітектором, який проектував будинок Харитоненків у Москві. Загальна площа палацу 1426,8 кв.м. Будинок побудований з  цегли, виготовленої на власному цегельному заводі в с. Нова Січ.

         В регулярній частині парку висаджені екзотичні породи дерев і кущів. Усього на території парку  росте 105 видів і різновидностей форм та дерев і чагарників. Але крім цього на території парку є ще один пам’ятник архітектури, що зберігся до нашого часу – арочний міст з червоної цегли, перекинутий через один з найбільших ярів.

          Басівка в історичних документах вперше згадується в 1662 році. З 1770 року вів боротьбу проти поміщиків загін повсталих селян під керівництвом Кулика. В 1770 році загін був розгромлений царськими військами, а сам Кулик страчений в м. Суджа. В 1886 році селяни відмовилися платити викупні платежі. В 1905 році в селі відбулись селянські повстання проти поміщика. Радянська влада встановлена у січні 1918 року.

          На фронтах Великої Вітчизняної війни воювали 446 жителів села Басівка, 94 з них удостоєні орденів і медалей Радянського Союзу. Г.О.Каптілову та кулеметнику П.О. Тесленку за подвиг, здійснений  при форсуванні Дніпра, присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Уродженцю села Басівка Снагощенку В.Г. за мужність і героїзм, проявлені у боях з білофінами у 1940 році присвоєно звання Героя Радянського Союзу. На початку війни звання Героя Радянського Союзу удостоєний  уродженець села Локня старший політрук О.П.Кириченко.

Могриця,  знаходиться  за 35 км від районного та обласного центру міста Суми. Відоме з   1672 року. Найкоротша дорога з районного центру пролягає через Луку і Баранівку. Найбільший ліс Нікольський,  в якому знаходяться великі урочища: Наталині ями, Паніфедорове, Голубове, Прийма, Глазкове, Циганське та інші. За декілька кілометрів за селом у напрямку Сум протікає річка Псел, ліва притока Дніпра. Береги Псла досить мальовничі, покриті по всій довжині листяними лісами і сосновими борами. Знахідки великих давніх якорів та інших частин кораблів в річці свідчать про те, що в минулі часи вона була судноплавною.

Про його заснування є кілька переказів. У давні часи на землях Могрицьких, вкритих тоді великими дрімучими лісами жив розбійник Кулик із ватагою, від чого і місцевість називалася Куликівщина. Орудувався 1760 - 1770 роках уславлений Кулик із своєю ватагою від котрої тремтіли адміністрації Сумського, Суджанського та Рильського округів.

В 1770 роках місцевість по обидва боки Юнаківки була зайнята ватагою Кулика. Ватага ділилася на декілька загонів і займала на постах вартові пости. Сам Кулик знаходився в хуторі Куликівщина. Коли він пограбував обоз, що віз дарунки від австрійського імператора Йосифа II цариці Катерині II його пограбували ватажки Кулика, то по наказу цариці, ліс де це сталося був названий "Розбійне". З часом він був зрубаний і дальший його розвиток був припинений.

Коли Кулик був спійманий і за рішенням суду в Суджі четвертований, його розбійники вирішили залишити своє ремесло. Дали клятву покінчити з розбійницьким життям і влаштували могорич.

Другий переказ схожий на перший - багата на ліс місцевість біля сучасної Могриці не бідна була й на різні розбишацькі ватаги, що промишляли, грабували на шляхах проїжджих та богомольців. Але з часом дороги стали охоронятися, а мешканці сіл дружно захищатися і ватаги почали нападати і грабувати одна одну, а потім, зваживши на своє безнадійне становище, одного дня зібралися над річкою на  раду,   де  домовилися   покінчити   з   розбишацьким   життям   і стати чесними людьми. На знак такої згоди, тут же поділили награбовані скарби і розпили добрий "могрич" і вирішили називати село "Могриця" від слова "могорич".

       До складу сільської ради входять 15  населених пунктів, у т.ч.:

Загальна чисельність населення  4549_ особи, у т.ч.: